Сучасні кризи, зокрема пандемії, воєнні конфлікти та природні катастрофи, підвищують вимоги до спроможності публічних інституцій швидко адаптуватися та забезпечувати безперервність суспільних послуг. Особливого значення набуває рівень метрополії, де взаємодіють органи влади, муніципалітети та громадські організації. Досвід COVID-19 засвідчив важливість їхньої координації та адаптивності, що актуалізує дослідження ролі інституцій  метрополії у формуванні стійких моделей кризового управління.

У статті дослідницького колективу з Португалії та України висвітлено роль інституцій метрополії у кризовому управлінні на прикладі Лісабону під час пандемії COVID-19. Хоча формальне прийняття рішень у Португалії залишалося централізованим, місцеві інституції відігравали важливу роль у реалізації надзвичайних заходів, забезпеченні безперервності надання послуг та підтримці вразливих груп населення. На основі даних опитування 90 державних та громадських організацій аналіз показав високий рівень інституційної адаптивності та горизонтальної кооперації, незважаючи на відсутність скоординованого управління метрополією.

Водночас заходи реагування переважно мали адаптивний, а не трансформаційний характер, тоді як структурні проблеми, зокрема цифрова нерівність, фрагментованість координації та недостатність інституційного навчання, зберігалися. Отримані результати доводять необхідність повнішої інтеграції суб’єктів метрополії до механізмів кризового управління ЄС – не лише як виконавців, а й як співрозробників інклюзивних та стійких заходів реагування. Досвід Лісабону вказує на можливості, так і існуючі обмеження нових форм емерджентної, висхідної стійкості та свідчить про необхідність інституціоналізації управління метрополією для упередження кризових ситуацій в ЄС.

Читати статтю